Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан)

Блаженніший Митрополит Володимир (1935-2014) – видатний ієрарх, якого добре знали і цінували у православному світі. Він був ректором Одеської духовної семінарії (1965–1966 рр.), заступником начальника Руської духовної місії в Єрусалимі (1966 р.), представником Руської Православної Церкви у Всесвітній Раді Церков (1966–1968 рр.), ректором Московської духовної академії (1973–1982 рр.), Патріаршим екзархом Західної Європи (1984–1987 рр.), Керуючим справами Московської Патріархії (1987–1992 рр.). Але головним послухом його життя стало Первосвятительське служіння Українській Православній Церкві. У найскладніший для Українського Православ’я час він врятував ситуацію, не допустивши релігійної війни.

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Біографія

„Кожна дитина, яка народилася у віруючій родині, пам’ятає і першу іконку, і першу лампадку, і мамину молитву. Я думаю, що кожна людина цінує материнські слова – це те, що завжди допомагає”


Митрополит Володимир народився 23 листопада 1935 року в селі Марківці Летичівського району Хмельницької області у родині Маркіяна та Феодосії. Він був четвертим, молодшим сином. На той час сільську Архангело-Михайлівську церкву, споруджену 1833 року, як і храми у сусідніх селах, радянська влада закрила. Єдиною духовною оазою залишався жіночий Свято-Преображенський Головчинецький монастир – один із найдавніших на Подільській землі. У цю обитель, неподалік Марківців, Феодосія Іванівна прийшла хрестити сина. Хлопчика назвали Віктором, на честь мученика Віктора Дамаського, оскільки він народився напередодні дня пам’яті цього святого.

Перші дитячі спогади пов’язані з храмом Божим, який відкрили у перші роки війни. Парафіяльний священник навчив Віктора поводженню з людьми, виклав ази слов’янської мови, тож першим церковним послухом було читання на клиросі. Водночас шестирічний хлопчик побачив страх та жах війни. Із села Марківці окупанти депортували 39 людей та спалили 42 хати. Після визвольних боїв на вулиці, де жила родина Сабоданів, уцілів лише їхній будинок. Інший жах, який довелося пережити Віктору, – це голодомор. Майбутній Митрополит народився за два роки після голодомору 1932-1933 років, від якого постраждала його сім’я, але й на собі він відчув голодомор 1946-1947 років.

До школи Віктор пішов у 1944 році, коли ще лунали постріли війни. У навчанні був відмінником. По закінченні семирічки навчання продовжилося у старших класах Меджибізької школи. Віктор мав авторитет в однолітків, попри те, що не приховував релігійних переконань. Щоб відвідувати святкові служби, йому доводилося під різними приводами відпрошуватись у шкільного керівництва та долати відстань у вісім кілометрів між гуртожитком та домом. У школі Віктор полюбив книги, через які набув багажу знань, — фундамент майбутньої богословської освіти.

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Біографія

„… завдання богослова полягає у тому, щоб зберігати, дедалі глибше проникати, показувати, навчати і захищати священне надбання Одкровення”

Влітку 1954 року Віктор Сабодан прибув до Одеси, де легко вступив до семінарії. Першого навчального дня семінаристів благословив Патріарх Антіохії та всього Сходу Олександр III (Тахан). «Вчитися мені було легко та цікаво», – згадував Митрополит Володимир. Після закінчення 1-го класу семінарії Віктор, як успішний у науках вихованець, з рук митрополита Київського та Галицького Іоанна (Соколова) отримав книгу, яку згодом зберігав у власній бібліотеці. Не тільки перший, але кожен курс він закінчував із блискучими результатами. У вільний час Віктор із друзями відвідували музеї, театри, виставки. З перших днів ніс послух у семінарській бібліотеці, де перечитав усі книжки та знав, де лежить кожна з них. Окрім духовної літератури до кола інтересів студента входили книги з історії та філософії. Він любив дискутувати та вміло посилався на вчення святих отців, висловлювання вчених, письменників та філософів. Як один із найкращих студентів їздив на молодіжні конференції та з’їзди, представляючи рідну Альма-матер.

Після двох років семінарського навчання Віктор став іподияконом та учнем митрополита Херсонського та Одеського (Віка), від якого перейняв любов до богослужіння. У семінарські роки майбутній Предстоятель тричі зустрічався зі святителем Лукою Кримським (Войно-Ясенецьким).

Після семінарії Віктор продовжив богословську освіту в Ленінградській духовній академії, куди вступив у 1958 році. Режим духовної академії різко відрізнявся від семінарського розпорядку. Вже не було неодмінних вечірніх занять, щоденної системи запитань-відповідей та подання нового матеріалу. Академічний порядок був вільнішим: хто хотів гуляти – гуляв, хто хотів читати – читав. Можна було працювати в публічній бібліотеці, де надавалися широкі можливості, тож я “перелопатив” там теж багато книг”, – так згадував про навчання в Академії Митрополит Володимир. У ті роки в Ленінградській академії навчалося багато студентів з України. Нікого не дивувала українська мова в аудиторіях. Українці створили гурток, організовували вечори творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Сам Віктор знав та виконував багато українських пісень. Після закінчення чотирирічного академічного курсу Віктор Сабодан написав та захистив роботу з Догматичного богослов’я “Христос Спаситель – Начальник світу”, за яку у 1962 році йому присудили наукову ступінь кандидата богослов’я.

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Біографія

“Пастир висотою морального життя покликаний бути подібним до Христа. Духовне життя, що наближає пастиря до Бога, дає йому духовне пізнання Бога”

З Ленінграда Віктор прибув до Одеси, де 14 червня 1962 року митрополит Борис (Вік) висвятив його в дияконський сан, а наступного дня, на свято П’ятдесятниці, — у сан священника. Пастирський шлях майбутній Митрополит розпочав у маленькому одеському храмі на честь святих Адріана та Наталії, що на Французькому бульварі. 26 серпня 1962 року в патріаршому Свято-Успенському чоловічому монастирі відбувся чернечий постриг священник Віктора Сабодана, який звершив митрополит Борис. Восприємником у постризі був преподобний Кукша Одеський (Величко). «Я вірю, що він молився за мене і молиться сьогодні», — говорив Митрополит. В ті роки в отця Володимира відкрився дар проповідництва. За службою він благовістив завжди, навіть перед невеликою кількістю парафіян. Його проповіді були ненав’язливими, короткими, але ємними за змістом, захоплювали яскравістю вимови.

У 1962 році ієромонах Володимир повернувся до рідної духовної школи на посаді викладача та помічника інспектора. Педагог одразу завоював любов семінаристів, тому до нього на уроки Основного богослов’я йшли з радістю. 1965 року отець Володимир закінчив Аспірантуру при Московській духовній академії, після чого його призначили ректором Одеської семінарії. Молодий ректор боровся за кожного абітурієнта, адже варто було лише здібному юнакові подати документи до семінарії, як його призивали до армії, або заарештовували «за крадіжку колгоспного молотка» тощо. Дбав архімандрит Володимир про викладацький колектив, про освіту духовенства в Одеській єпархії. Він вірив, що пройдуть часи, коли священник є лише виконувачем треб, і Церкві знадобляться пастирі душ людських, проповідники Православ’я, які дають відповідь кожному, хто запитує.

У 1965 році відбулося перше закордонне відрядження – архімандрит Володимир у складі офіційної делегації взяв участь в урочистостях з нагоди 10-річчя вступу на Патріарший престол Вірменської Церкви Патріарха-Католикоса Вазгена I.

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Біографія

„Тут – кульмінація історії людства, бо звідси виходить наше спасіння і примирення з Богом хресною смертю і триденним Воскресінням Господа та Бога нашого Ісуса Христа”

На початку 1966 року архімандрит Володимир (Сабодан) вперше в житті прибуває на Святу Землю як паломник для зустрічі Різдва Христового. У тому місяці його призначають заступником начальника Руської Духовної Місії у Єрусалимі. Це була його перша закордонна місія. Тоді Єрусалим був розділений: Місія розташовувалась на території Ізраїлю, а представництво, яке очолював отець Володимир – на Йорданській землі, біля Гробу Господнього.

Архімандрит Володимир познайомився з невідомими йому раніше богослужбовими традиціями, іншим людським менталітетом, побачити устрій життя в іншій державі. Перебування на Святій Землі супроводжувалося регулярними зустрічами з Патріархом Єрусалимським Венедиктом (Пападопулосом). Архімандрит Володимир мав три зустрічі з королем Йорданії Хусейном ібн Талалом.

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Біографія

„Бути єпископом свого серця і приносити в жертву Христу думки та почуття, освячені Святим Духом, — ось висота, до якої линуть мої погляди”

Рішенням Священного Синоду, що в Одесі 23 червня 1966 року, заступнику начальника Руської Духовної Місії в Єрусалимі архімандриту Володимиру (Сабодану) визначено бути єпископом Звенигородським, вікарієм Московської єпархії. У залі засідань Синоду в Троїце-Сергієвій Лаврі 8 липня 1966 року було здійснено наречення архімандрита Володимира на єпископа Звенигородського. На свято Тихвінської ікони Божої Матері, 9 липня, за Божественною літургією в Успенському Соборі Троїце-Сергієвої Лаври архімандрита Володимира висвятили на єпископа. З благословення Патріарха Алексія I (Симанського) хіротонію очолив митрополит Крутицький і Коломенський Пимен (Ізвєков). Патріарх Алексій надіслав владиці Володимиру привітання – панагію та лист.

Першим послухом молодого єпископа стало представництво Церкви при Всесвітній Раді Церков у Женеві (Швейцарія). У цей час він побував у низці країн, зустрічався з державними, релігійними та політичними діячами Європи, Америки, брав участь у міжнародних форумах. У Женеві єпископ Володимир близько познайомився з майбутнім Константинопольським Патріархом Варфоломієм I, з яким мав неодноразові зустрічі та теплі братні стосунки. Познайомився Владика з королевою Англії Єлизаветою та останнім королем Греції Костянтином, добрі стосунки у нього склалися з майбутньою королевою Швеції Сильвією та королевою Нідерландів Біатрікс. Водночас Владику призначили настоятелем женевського храму Різдва Божої Матері, який незабаром було розширено, прикрашено та оновлено його трудами. До нього на богослужіння збиралася стара російська аристократія, представники старовинних відомих фамілій вважали за честь спілкуватися з єпископом Володимиром.

28 листопада 1968 року владику Володимиру призначили єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської єпархії. Новим місцем перебування владики стало місто Київ, де в кафедральному Володимирському соборі він часто звершував богослужіння.

20 березня 1969 року єпископа Володимира отримав призначення на першу самостійну кафедру – Чернігівську та Ніжинську, з тимчасовим управлінням Сумської єпархії. Чернігів справив на владику Володимира враження містечка з надзвичайно мальовничими краєвидами, чистим, благодатним повітрям. Варто сказати, що Чернігів був “експериментальним містом” в антирелігійній політиці держави. Храми у місті стояли закритими – їх перетворили на музеї, архіви, склади; служби дозволялося проводити лише в одній маленькій церкві Воскресіння Христового. Довгий час архієрей не мав права виїхати з міста без дозволу уповноваженого.

З 1970 року єпископ Володимир був головним редактором головного видання Українського Екзархату – журналу “Православний Вісник”, для якого також написав низку статей.

Владика Володимир супроводжував іноземні делегації під час перебування у Радянському Союзі: Японської Православної Церкви та Православної Церкви в Америці (1970 р.). Неодноразово відряджався до закордонних поїздок і в ті роки відвідав Австралію, Нову Зеландію, Індію, Сінгапур, Канаду та Японію. 1971 року єпископ Володимир брав участь у підготовці до Помісного Собору, а 1972 року супроводжував новообраного Патріарха Пимена (Ізвєкова) під час візиту до Києва.

18 квітня 1973 року єпископа Володимира призначили єпископом Дмитрівським, ректором Московської духовної академії та семінарії. 30 квітня 1973 року, на другий день Великодня, єпископ Володимир звершив останню Літургію на Чернігівській кафедрі як правлячий архієрей. Коли владика залишав Чернігів, люди плакали, вистеляли дорогу квітами.

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Біографія

Постановою Священного Синоду, 18 квітня 1973 року Владика Володимир призначався єпископом Дмитрівським, ректором Московської духовної академії та семінарії. 5 травня Духовні школи зустріли нового ректора: після приїзду до Троїце-Сергієвої Лаври владика Володимир відвідав соборний храм, де молитовно вклонився до мощей преподобного Сергія Радонезького, а потім привітав шкільну сім’ю в Покровській академічній церкві. 9 вересня 1973 року єпископа Володимира відзначити зведенням до сану архієпископа.

Діяльність нового керівника була широкою і багатосторонньою – він очолював представницьке, адміністративно-господарське, науково-дослідне, навчально-викладацьке і богослужбово-літургійне життя Духовних шкіл. Владика очолював кафедру Святого Письма Нового Завіту, викладав катехизис, гомілетику, догматичне та моральне богослов’я. Архієпископ Володимир зумів домогтися збільшення учнів Московських духовних шкіл спочатку у два рази, а потім утричі. Також попрацював для повноцінного фінансового та економічного забезпечення викладачів, співробітників та учнів. Цікавився Владика Володимир повсякденним життям семінаристів та академістів: відвідував бібліотеку, їдальню, студентські гуртожитки, був присутнім на полуденках, де коротко розповідав про життя Церкви та держави. Владика-ректор увів у практику співу українських колядок на Різдво Христове. За роки служіння в Академії Владика звершив півтори тисячі висвячень у священицький та дияконський сан.

За роки ректорства архієпископ Володимир мав зустрічі з почесними гостями, які відвідували Троїце-Сергієву Лавру: наслідна принцеса Нідерландів Беатрікс і принц Клаус, королева Данії Маркгрете II та принц Хенрік, король Бельгії Бодуен і королева Фабіола, Президент Португальської Республіки Франсішку да Кошта Гомеш, Патріарх Олександрійський Миколай VI (Верелопулос), Патріарх Єрусалимський Діодор I (Каріваліс), Патріарх Антіохійський Ігнатій IV (Хазим), Патріарх Грузинський Ілія II (Шіолашвілі), Архієпископ Фінляндський Павел (Олмарі), Архієпископ Кентерберійський Фредерік Дональд Когган, кардинал Іоан Віллебрандс. Здійснив Владика і низку офіційних закордонних поїздок, зокрема, до Ватикану та Італії, Ефіопії, Чехословаччини, Фінляндії, Малагасійської республіки, США, ФРН та НДР, Греції, Болгарії, Франції та Афону.

У 1974 та 1978 роках архієпископу Володимиру надали звання доцента та професора. 5 червня 1979 року після захисту дисертації на тему “Еклезіологія в руському богослов’ї XX століття у зв’язку з екуменічним рухом” йому присудили магістерський ступінь.

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан)

16 липня 1982 року архієпископа Володимира призначили на Ростовську і Новочеркаську єпархію зі зведенням у сан митрополита.

Насамперед після прибуття на Ростовську кафедру митрополит Володимир приступив до реставрації кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці – єдиного діючого з чотирьох храмів міста. Він організував роботи з внутрішнього облаштування собору та позолочення куполів. Також за митрополита Володимира відкрили Свято-Троїцький Іверський жіночий монастир у Ростові та чоловічий козачий монастир у Новочеркаську. За 10 років управління єпархією кількість парафій зросла з 55 до 155.

Владика був духовним лідером нової формації, нового часу і зумів налаштувати духівництво до того, щоб священики відмовилися від колишніх методів роботи та сміливіше включилися у справу відродження православної віри та Церкви у країні. За короткий термін митрополит створив та налагодив роботу єпархіальної ради. На обговорення щорічних зборів духовенства він виносив питання як духовного життя, а й економічного розвитку області, міжнародного стану, необхідності боротьби за мир тощо.
Митрополит Володимир відроджував забуті традиції, особливо місіонерську діяльність. Його зусиллями Слово Боже було донесено до тюремних установ. Владика був першим ієрархом, який за період сімдесятирічного гоніння на Церкву організував недільну школу у Ростовській єпархії. Традиційними стали зустрічі ієрарха з інтелігенцією Донського краю – письменниками, журналістами, викладачами Ростовського університету. На цих зустрічах митрополит Володимир знайомив слухачів із діяннями та проблемами сучасної Православної Церкви.

23 листопада 1985 року митрополиту Володимиру виповнилося 50 років. Після святкової Божественної літургії він подякував гостям і присутнім за молитви та побажання, зазначивши: „У моєму житті нічого немає, крім Церкви та Батьківщини. Їм належать і роки мого життя, що залишилися, і мої скромні труди”. 19 грудня 1986 року Патріарх Пимен удостоїв митрополита Ростовського та Новочеркаського Володимира права носіння другої панагії. 28 липня 1988 року, у день пам’яті рівноапостольного князя Володимира, Ростовська єпархія урочисто відзначила 1000-річчя Хрещення Русі.

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Біографія

На посаду Патріаршого Екзарха Західної Європи митрополита Володимира призначили 28 березня 1984 року. Ввірену паству, яка проживала у Франції Нідерландах, Бельгії, Швейцарії, він відвідував кілька разів на рік протягом нетривалого періоду. Діяльність на посаді також передбачала зустрічі з представниками релігійних та державних верхів.

Першу офіційну поїздку митрополит Володимир здійснив 8-18 червня 1984 року до Франції. На ці дні припало свято Пресвятої Трійці, яке Владика відзначив богослужінням у храмі Трьохсвятительського подвор’я в Парижі.

Поїздка до Франції, що відбулася 5-19 лютого 1988 року, була присвячена 1000-річчю Хрещення Русі в Західноєвропейському Екзархаті. У головній будівлі ЮНЕСКО у Парижі відбулася святкова програма, присвячена ювілею. Серед гостей свята – генеральний директор ЮНЕСКО Федеріко Майор Сарагоса, представники Константинопольської, Сербської, Румунської Помісних Церков. Під час ювілейних урочистостей митрополит Володимир освятив каплицю в ім’я рівноапостольного князя Володимира у Свято-Духівському скиті під Парижем.

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Біографія

Нова сторінка життя митрополита Володимира розпочалася 30 грудня 1987 року, коли його призначили керуючим справами Московської Патріархії та постійним членом Священного Синоду. Це були останні роки життя Патріарха Пимена і владика Володимир фактично керував життєдіяльністю Руської Православної Церкви. Через новий послуху Владика Володимир очолював загальноцерковні події. Відтак, 26 травня 1988 року у Кремлі відбулася передача Церкві священних реліквій із музейних фондів. Серед святинь — частини Древа Животворчого Хреста Господнього та ризи Пресвятої Богородиці, правиця апостола Андрія Первозванного, частини мощів рівноапостольного князя Володимира, благовірного князя Олександра Невського та інших святих. За дорученням Його Святості митрополит Володимир очолював архієрейські хіротонії, керував канцелярською та організаційно-підготовчою роботою до засідань Синоду.

Як керуючий справами митрополит Володимир очолив підготовку до святкування 1000-річчя Хрещення Русі. Перед ювілейними урочистостями, 29 квітня 1988 року, відбулася зустріч Генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова з Патріархом Пименом та членами Священного Синоду, на якій влада пообіцяла скасувати дискримінаційні щодо Церкви акти та закони. На святкування 1000-річчя Хрещення Русі прибули делегації Помісних Православних Автокефальних та Автономних Церков. Урочистості відбулися у Москві, Києві, Ленінграді та інших містах. У Володимирі керуючий справами співслужив за Літургією Патріарху всієї Грузії Іллі II, Митрополиту Празькому і всієї Чехословаччини Дорофею, Архієпископу Карельському і всієї Фінляндії Іоанну.

Митрополит Володимир – перший ієрарх, який під час перебудови з’явився на центральних телеканалах із щотижневою церковною проповіддю, і її слухав увесь Союз.

Після смерті Патріарха Пимена 1990 року митрополит Володимир очолив комісію з організації та проведення поховання Предстоятеля. Владика промовив і прощальне слово біля труни новопреставленого Першосвятителя. Для обрання нового Патріарха скликали Помісний Собор, що відбувся з 6 по 10 червня 1990 року. На таємному голосуванні 139 голосів віддали за митрополита Ленінградського та Новгородського Олексія (Рідігера), 107 – за митрополита Ростовського та Новочеркаського Володимира (Сабодана) та 66 – за митрополита Київського та Галицького Філарета (Денисенко). У другому турі за митрополита Володимира проголосували 143 учасники Собору, а за митрополита Олексія – 166, який і став п’ятнадцятим Московським Патріархом.

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Біографія

„Українська Православна Церква – у ній моє життя!”

27 травня 1992 року на Харківському Архієрейському Соборі митрополита Володимира обрали Предстоятелем Української Православної Церкви. Визначення Собору про його обрання було схвально прийнято всіма Помісними Православними Церквами.

Новообраного Київського Митрополита паства зустріла 20 червня 1992 року. Владика прибув до Києво-Печерської Лаври та після молебню у Трапезному храмі преподобних Антонія та Феодосія Печерських він звернувся до української пастви з першою проповіддю як Предстоятеля:

«Я приїхав не за кордон. Я повернувся до свого дому, до рідного дому, до своєї батьківщини, яка мене виховала. Я не можу заявляти про свій патріотизм, тому що, мені здається, це вроджене почуття, яким воно є до рідної матері, яка народила нас на цей світ і дала нам все необхідне»

Молитвами та трудами Митрополита Володимира Українська Православна Церква за 22-річний період його предстоятельства очистилася, зміцніла та збільшилась, ставши однією з найбільших Церков Світового Православ’я.

У 1992 -2014 роках кількість парафій зросла з 5473 до 11 465, монастирів – з 48 до 224, єпархій – з 27 до 53, єпископат – з 18 до 85 ієрархів.

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Біографія