Блаженніший Митрополит Володимир мав великий авторитет у наукових колах як знавець української поезії та літератури, поціновувач корифеїв вітчизняної культури, бібліограф та меценат. «Це батьки винуваті, привили мені любов до Шевченка — спочатку до пісень, а потім і до поезії», – жартуючи казав Владика Володимир.
Першу Шевченкову книгу майбутній Митрополит придбав, ще у часи навчання в Одеській семінарії, а потім, вже ставши ієрархом, по крихтах збирав рідкісні книги, офорти, високо шануючи українського генія. Окрасою та гордістю колекції були раритетні видання «Кобзаря», серед яких — прижиттєве 1860 року. Його зібрання нараховувало близько 500 експонатів, й було однією з найкращих приватних колекцій, мало велику культурно-мистецьку вагу та являло собою вагомий внесок у вітчизняну Шевченкіану.
Свої унікальні скарби Предстоятель Української Церкви підніс у дар багатьом як столичним, так і провінційним просвітницьким установам. Зокрема, 9 березня 2010 року, у 196-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка, Митрополит Володимир передав у дар Національному музею Тараса Шевченка дев’ять раритетних видань. Відповідаючи на запитання журналістів про те, що спонукало його до передачі раритетів музею, Його Блаженство зазначив, що він уже є людиною похилого віку і потрошку роздає людям усе, що збирав багато років. «Будь-яка колекція — велика, маленька — це все-таки особиста справа, а в музеях, бібліотеках це буде доступно для всіх, хто цікавиться, і з цього я буду переживати радість», – сказав тоді Владика Володимир.
З великого зібрання Митрополита Володимира у його меморіальному музеї нині представлено кілька експонатів. Кишеньковий «Заповіт» – один з подарунків Архіпастирю. Це видання 1960 року, у якому знаменитий твір Тараса Шевченка представлений перекладами на 44 мови. У книзі представлені переклади вірша англійською мовою (пер. Е. Л. Войнич), болгарською (пер. Д. Методієв), угорською (пер. Б. Варга та Г. Стрипський), молдавською (пер. І. Буздуган), німецькою (пер. А. Бош), польською (пер. Л. Пастернак), російською (пер. О. Твардовський), сербською (В. Ніколіч), словенською (пер. І. Абрам), словацькою (пер. Нересницький), французькою (пер. Ш. Стебер) тощо. Мініатюра видана Академією Наук УРСР, а її упорядником був письменник та директор літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка у Києві Дмитро Красицький – правнук рідної сестри Кобзаря Катерини.
